В 1893 р. в селі Заболотці (пов. Броди) в родині Швайків народився св. священномученик Павло. Після науки у світських школах він поступив до Духовної семінарії у Єкатеринославі (сьогоднішній Дніпропетровськ), котру закінчив у червні 1918 р. Незабаром повернувся у рідні сторони.

У 30 років Павло одружився з 24-річною Йоанною (з Лотоцьких) у церкві св. Миколи в селі Гаї Лев’ятинські (Кременецький пов.) на Волині. Товаришка життя святого була родом саме з цієї місцевості. Мала вона економічну освіту - була випускницею Торгівельної школи. Молоді люди, з’єднані таїнством любові, створили малу Церкву та спільно несли труди і радості сімейного життя.

Незабаром присвятили вони своє життя служінню Православній Церкві, коли у вересні 1924 р. св. Павло з рук митрополита Діонисія прийняв дияконську та ієрейську хіротонії, останню - в церкві св. Іоана Богослова в Холмі. Св. Йоанна вірно підтримувала свого чоловіка-священика у важкій праці на ниві Христовій. Першим місцем душпастирства нововисвяченого о. Павла стала парафія у Потоку-Горішньому на Білгорайщині.

За кілька років, наприкінці 1927 р., Церква направила священика на Лемківщину. Там він проводив душпастирську працю серед лемків, котрі саме повертались до віри своїх дідів - Святого Православ’я. На Лемківщині служив зокрема у селах Святкова-Велика та Дешниця (пов. Ясло).

В драматичний період переслідувань Православ’я на Холмщині у 1938 р. 44-річний священик повернувся сюди разом з добродійкою Йоанною і почав служіння у православній парафії в Сідлиськах на Замойщині. У ці важкі хвилини, коли православних примушували відректись своєї Церкви, о. Павло витривало укріплювяв своїх парафіян у Православній Вірі.

Роки війни - це подальше служіння о. Павла в різних парафіях Холмщини (зокрема у Снятичах). Нерідко його оточувала атмосфера ворожості до Православ’я. Разом з добродійкою Йоанною він пережив напад, грабунок, побиття. В 1943 р. його скеровано до душпастирської праці у Грабовець (Грубешівський пов.). Саме тут, разом з мученицею Йоанною, священномученик Павло знайшов дорогу до слави небесної. У день свята Успіння Пресвятої Богородиці вони прийняли вінець мучеництва, перетерпівши жахливі страждання з боку злочинців.