Покровитель єпархії – священомученик Афанасій Берестейський

Точна дата народження св. Афанасія Филиповича невідома. Вважається, що він народився між 1595 і 1600 роками. Походив із сім’ї незаможного шляхтича або міського ремісника. Освіту здобув у одній із братських шкіл, тому був добре підготовлений до оборони православної віри від атак уніатів і римо-католиків. Досконало володів польською, російською, латинською та грецькою мовами. Протягом семи років перебував при дворі Лева Сапеги – канцлера Великого Князівства Литовського. В цей час займався навчанням Луби, сина Марини Мнишек. Однак, придворне життя не було Афанасієві до душі, він усе прагнув стати на шлях духовного вдосконалення.

У 1627 році він покинув двір Сапеги і вступив у монастир Св. Духа у Вільні. Невдовзі виявилося, що його душа прагне ще інтенсивніших духовних змагань, ніж ті, які практикувалися у монастирі Св. Духа. Св. Афанасій покидає цей монастир і вирушає на пошуки відповідного для себе місця: спочатку до розташованого недалеко Орші Кутеїнського монастиря, а пізніше – до Межигірського монастиря біля Києва.

Утвердившись у своєму покликанні, він повернувся до Вільна. По дорозі назад зустрів кульгавого, якого взяв на плечі і довгий час ніс. Незнайомець відкрив Афанасієві суть християнського життя та повчав про невгамовну молитву серця. У якийсь момент незнайомець зник. Цей факт Афанасій проінтерпретував так, що це Сам Господь через таку таємничу зустріч закликає його служити справі захисту Православ’я.

У 1632 р. св. Афанасія було висвячено в ієромонахи і призначено намісником Дубовського монастиря. Він, однак, не залишився там надовго, бо вже в 1636 році монастир забрали єзуїти. Св. Афанасій разом із монахами вирушив до Куп’ятицького монастиря, розташованого коло Піньська. Цей монастир був заснований 15 листопада 1182 року на місці, де явилася чудотворна ікона Матері Божої. Там була збудована церква, яку в 1240 році спалили татари, а чудотворна ікона Богородиці була засипана попелом протягом 250 років. У XV столітті ікону віднайшли і відбудували монастир. У 1655 році монастир забрали уніати, а ікона була вивезена до собору св. Софії Премудрості Божої. З цією іконою Богородиці пов’язана доля св. Афанасія.

Прибувши до монастиря, св. Афанасій заприятелював із монахом Макарієм Токаревським. Невдовзі Святому було доручено збирати пожертви на відбудову головної церкви Куп’ятицької Божої Матері. Перед входом до монастиря він палко молився перед Куп’ятицькою іконою Богородиці, прохаючи її вказати на щедрих жертводавців. Божа Матір вислухала його прохання і промовила до нього: «Цар збудує для мене церкву. Йди до нього». Св. Афанасій, прислухавшись до слів Богородиці, вирушив до Москви. Подорож у той час була дуже тяжка і небезпечна через війну, що тривала. Але, тим не менше, Матір Божа безпечно допровадила його до мети. Святий був прийнятий царем Михайлом Федоровичем і щедро обдарований.

Після виконання цього складного завдання, йому доручили нове, яке він реалізовував до кінця свого земного паломництва. В 1640 році монахи з монастиря св. Симеона в Бересті представили двох кандидатів на посаду ігумена: Макарія Токаревського і Афанасія Филиповича. Вибір впав на Афанасія, який вирушив до Берестя.

З перших днів свого перебування у цьому місті він незламно боровся за покращення ситуації православної спільноти. В своїх проповідях він утверджував православних християн у міцному і послідовному сповідуванні православної віри. Різними способами він намагався протистояти будь-яким формам прозелітизму, які загрожували з боку Римо-католицької Церкви. Він не обмежував своєї діяльності лише до Церкви, був також активним на політичній арені. Одним із його досягнень було отримання від короля Владислава IV декрету, що підтверджував усі привілеї берестейського братства та давав Православній Церкві повну свободу дій. Шкода лише, що цей декрет ніколи не був затверджений. На це мали, безсумнівно, вплив напади єзуїтів та уніатів. Коли св. Афанасій просив гетьмана Лева Сапегу про заступництво, він почув такі слова: «Будьте всі уніатами, а тоді все отримаєте».

Зайняте своїми справами, вище православне духовенство у Варшаві залишалося повністю байдужим до прохань Святого. Ніхто не хотів говорити про добро Церкви. Св. Афанасій, будучи глибоко засмученим, так писав у своєму щоденнику: «О Справедливий Боже, тягар несправедливості досяг вже своїх меж, вже не дбають про православну віру, про утвердження хвали Божої; всі неначе стидяться...».

У тяжкі часи Святий дуже часто молився перед Куп’ятицькою іконою Божої Матері. Одного разу, читаючи акафіст, він почув голос Богородиці: «Афанасій, скаржся тепер у сеймі, показуючи всім мою Куп’ятицьку ікону, зображену в хресті. Виступи перед королем і польською державою, погрожуючи справедливим гнівом Божим, який незабаром проявиться, якщо вони не змінять свого ставлення. Передовсім, хай вони навік засудять унію – це особливо потрібне – а тоді їм ще може бути добре». Св. Афанасій підкорився волі Пресвятої Богородиці і вирушив у 1643 році на сейм до Варшави. По дорозі він зайшов у монастир св. Онуфрія у Яблочині, де благав заступництва перед чудотворною іконою св. Онуфрія. Підчас обрад сейму він роздавав можновладцям і сенаторам іконки Куп’ятицької Божої Матері зі словами зестереження від гніву і суду Божого за підтримку унії і переслідування православних єзуїтами та уніатами, а також погрожував польському королю гнівом Божим, якщо унія не буде зліквідована, a Православній Церкві не будуть повернені всі належні їй права.

Ці слова стали причиною багатьох страждань Святого. Поки тривав сейм, його зачинили у в’язниці. Щоб виконати доручення Божої Матері, він став на шлях «божевілля заради Христа». На свято Хрещення Господнього він потай втік із в’язниці, одягнений лише в клобук і мантію. У той день він бігав по вулицях Варшави. Заглядав до костелів і волав гучним голосом: «Біда відступникам і невірним». За таку поведінку був суворо покараний. Його кинули в глибокий рів із болотом, били, а потім засудили. Його було позбавлено звання ігумена і заборонено бути священослужителем. Підтвердження цього вироку шукали в митрополита Петра (Могили), який, однак, після докладного ознайомлення зі справою повернув Афанасієві всі звання і за якийсь час відправив до Берестя.

Ситуація, яку св. Афанасій застав у Бересті, була для православних ще складнішою, ніж раніше. Їх становище стало ще гіршим. Посилилися переслідування з боку латинського і уніатського духовенства та мирян. Осквернялися православні церкви. Багаторазово переривалися богослужіння у церквах, коли до храму вривався розлючений натовп уніатів або латинників.

У зв’язку з багатьма небезпеками, св. Афанасій палко молився перед Куп’ятицькою іконою Матері Божої. Під час однієї з молитов, він знову почув голос Богородиці: «Афанасій, проси ще, вказуючи на мою ікону, під час наступного сейму, щоб король і польська держава усвідомили потребу ліквідації проклятої унії. Буде їм добре, якщо послухають, будуть жити щасливо в прийдешніх роках». Св. Афанасій не здолав до кінця виконати цих настанов, оскільки його було арештовано і вкинуто до варшавської в’язниці. Святий був засуджений за те, що під час перебування у Москві він чинив змову проти Польщі.

Із в’язниці Святий написав лист до короля, у якому він описав переслідування Православної Церкви в Польщі, всю історію Православ’я, розкрив правду про Вселенську Церкву, значення і вагу святих Соборів, безправне запровадження унії, а також зрадницькі дії єпископів: Іпатія, Терлецького, Рагози, а наприкінець нагадав про обіцянку короля, який зобов’язався запровадити мир для Православної Церкви. Він написав також другий лист, після отримання якого король наказав звільнити Афанасія за умови, що Митрополит Київський візьме його під свою опіку. Після звільнення Святий перебував у Києво-Печерській Лаврі аж до смерті Петра Могили в 1647 році.

Після повернення св. Афанасія до Берестя у 1648 році вибухнуло повстання, на чолі якого став Богдан Хмельницький. 1 липня Афанасія було арештовано і звинувачено в постачанні повстанців порохом. Під час ретельного обшуку всього монастиря не знайшли нічого, що могло б підтвердити провину Святого. Тоді його звинуватили в оскверненні імені святої унії. На питання єпископа Луцького Андрія Ґембіцького: «Чи ти проклинав святу унію?», мученик відповів: «Воістину вона проклята!». Після цих слів його закували в кайдани та вкинули до замкової в’язниці в Бересті. Вночі з 4 нa 5 вересня єзуїти намагалися підступом і погрозами переконати його зректися Православ’я і прийняти унію. Взамін обіцяли йому життя. Св. Афанасій відкинув цю пропозицію. На світанку був вивезений до розташованого біля двох кілометрів від Берестя лісу. Його тортурували, припалюючи вогнем, а після цього на його очах викопали могилу і набили рушницю двома набоями. Перед самою смертю мученикові ще раз запропонували зректися слів, які він сказав проти унії. Святий безстрашно відповів: «Те, що я сказав, підтверджую, і з цим помру». Тоді один із гайдуків дістав наказ вистрілити йому в голову. Однак, побачивши відвагу Афанасія, він упав перед ним на коліна і просив у нього пробачення та благословенства. Св. Афанасій пробачив його і поблагословив. Гайдук два рази вистрілив Святому в голову. Незважаючи на це, мученик і далі стояв, опираючися на сосну. Він ще жив, коли його вкидали в могилу. Святий, повернутий лицем до неба, склав навхрест руки на грудях і випрямив ноги. Його закопали живцем.

Тієї пам’ятної ночі в місті ніхто не спав. «Вночі, коли замучено Святого, нас усіх охопив великий страх» – писали учні Афанасія, які зі схованки в заростях спостерігали за останніми хвилинами земного життя свого вчителя. «Ніч була ясною, безхмарною, але страшенно гриміло і жахливі блискавки розходилися по всьому небу».

1 травня 1649 року учні потай викопали тіло св. Афанасія. Після семи місяців перебування під землею воно не розклалося. Цей факт сильно утвердив культ Святого. Його мощі було складено до гробу, розташованого в головній церкві монастиря св. Симеона в Бересті.

Культ св. Афанасія і його мучеництво були весь час живі в пам’яті віруючого православного люду. Над мощами Святого з’явилося божественне світло, а люди біля його гробу зцілювалися. У 1856 році зцілився від паралічу десятирічний хлопець – Олександр Поліванов, a в 1860 році від смертельної хвороби зцілився о. Василь Соловйов. Було ще багато інших чудотворних зцілень, яких неможливо описати в такому короткому життєписі.

8 листопада 1815 року згоріла церква св. Симеона разом із мощами св. Афанасія, що в ній знаходилися. Зі згарища видобули залишки мощей, які були складені під вівтарем відбудованої церкви. В 1823 році вони були перенесені до саркофага, в якому були виставленні для культу вірних. 20 вересня 1893 року мощі були перенесені до новозбудованої церкви св. Афанасія Берестейського в Городні. Наступного року часточку мощей передано до жіночого монастиря в Лісній Підляській. Після евакуації монашок вглиб Росії святі мощі Афанасія здійснили довгу подорож із Росії через Сибір до Франції, де вони упокоїлися у місцевості Провемон.

На палке прохання Його Високопреосвященства Високопреосвященнішого Авеля Православного Архиєпископа Люблинського і Холмського, а також з благословення Його Високопреосвященства Віталія, зверхника Російської Православної Церкви за кордоном, мощі були передані Архиєпископом Брюссельським і Бельгійським Симоном Люблинсько-Холмській православній єпархії. 27 жовтня 1996 року освячена на раці в Ліснянському монастирі Богородиці ікона св. Афанасія Берестейського разом з часткою його святих мощей була урочисто внесена до міста Біла Підляська і заміщена в нижній церкві св. Афанасія Берестейського.